Kwer, ти ж писав, що не сприймаєш competitive approach до мистецтва. Чи тут якийсь особливий випадок?
Слушне зауваження, дякую. Найпростіший спосіб відповісти: я не вважаю Онуку мистецтвом, це спроба створити музичний продукт масового споживання.
Мистецтво
Якщо ми з тобою сядемо писати музику й у нас вийде схожа мелодія або тембр, або ритм, competitive approach був би оцінити, хто перший придумав цю ідею. Але зі схожих звуків у схожій формі ми можемо виразити зовсім різну індивідуальність.
Так і в музиці, я шукаю контакту з окремим виконавцем не на формальному рівні, а його як особистості. Competitive approach - це застосування принципу ринку до мистецтва. Один із
об'єктивних способів визначити, чия мелодія з наших двох краща.
Утім, нойз про який ми говорили, має набагато більше граней, ніж суто патент і $$ за виручені концерти. Тому я за
суб'єктивну оцінку в першу чергу.
Продукт
Натомість, якщо ми з тобою сідаємо й обираємо чужі треки, які нам сподобалися, і перезбираємо з них свої, наша творчість стає формалістичною. Ми починаємо грати шаблонами; готовими музичними одиницями, і наша задача зачепити слухача тим, що він уже чув. Це вправа в масовому смаку, аби ми сподобалися якомога більшій кількості людей. Це нічого спільного з індивідуальною творчістю немає, це recycling чужих фраз. Це називають кітчем, підробкою.
Зібрані в купу, вони нагадують мовлення живої людини. Сірі чи Алекса може нас обслужити. Машина Тьюрнінга може з нами поговорити про життя на рівні якогось сича. Але в мистецтві я очікую цікавої особистості, а не шлакоблоків.
Продукт перетворює мене на консюмериста, творчість - на індивіда. Звідси й різниця в судженнях.