Sutcliffe Jugend

power electronics, noise, industrial - UK

antimatter

curse
Sex
мужской
Messages
1,991
Joined
Apr 22, 2008

Reaction score
6,317


Sutcliffe Jugend

Sutcliffe+Jgend+sj06.jpg


История группы Sutcliffe Jugend тесно связана с другой культовой индустриальной группой - Whitehouse, бывшие участники которой Кевин Томпкинс и Фил Тэйлор довольно быстро вышли из игры и в 1982 году начали собственное предприятие по очистки мозгов от благ цивилизации. Через некоторое время группа выпустила бокс из 10 кассет под названием «We Spit On Their Graves», который быстро стал предметом гордости бутлеггеров, переиздавших его на виниле (официальное CD-переиздание выпустили в 1997 году Cold Spring). В то время как большинство современных power-electronics групп всё ещё продолжают имитировать звучание SJ раннего периода, дуэт превзошёл самого себя в экстремизме звучания, став ещё шумнее и безумнее.

Sutcliffe+Jgend+sutcliffejugendnofun.jpg



Релизы:
1982 - Campaign (Cass)
1982 - We Spit On Their Graves (10xCass)
1994 - Sutcliffe Jugend (CD, Album)
1995 - Death Mask (CD)
1997 - We Spit On Their Graves (CD, Ltd)
1998 - When Pornography Is No Longer Enough (CD, Album, Dig)
[HIDE]Cкачать[/HIDE]
1999 - The Victim As Beauty (CD, Album)
2001 - XI (7", Ltd)
2006 - Live Assault 01 (CD)
2007 - Japan Tour 2007 (CD, Album, Ltd)
2007 - This Is The Truth ◄ (3 versions)
2007 - Transgression (LP, Ltd, Whi)
2008 - End Of Autumn (2xLP, Album, Ltd)
2008 - Pigdaddy (CD, Album)
2008 - The Fall Of Nature (CD, Album, Ltd)


[ame="https://www.youtube.com/watch?v=klPfmHuymyA"]YouTube- Broadcast Yourself.

Оф.сайт
 
Description
power electronics, noise, industrial - UK
Last edited:
шикарно
а я уж начал беспокоиться что темы не будет про них
 
а я уже начал беспокоиться что никто не отпишет об одной из старейших ПЕ групп. :pray:
 
Господа, если кто сможет обновить ссылку на Sutcliffe Jugend - XI Rarities, буду премного благодарен! Уже не один год гоняюсь за этим диском, и все что-то никак. ДАже суслик молчит, сволочь)
 
SJ в цьому році активні, як ніколи, випустивши аж три альбоми. Правда, нічого з того ще не слухав.

Загалом хочеться сказати, що це, напевно, найістеричніша пе-група, яка за цим компонентом залишає позаду навіть своїх близьких колег із "Білого дому". Знайомий з незначною частиною творчості, відмітив для себе особливо записи 1998 та 1999 років (останній навіть більше), на яких нам пропонують приміряти на себе шкуру маньяка-вбивці. На "When Pornography Is No Longer Enough" різні жертви і різні способи вбивства, на "The Victim as Beauty" жертва лише одна (може тому цей альбом цінять дещо менше :stupid:), але зображується весь процес від викрадення до згвалтування і вбивства. Остання композиція ще такий ефектний холодний дарк-ембієнт.

І як влучно підмітив рецензент з RYM:

And the moral of the story, boys and girls, is this: if Kevin Tomkins offers to give you a lift, tell him to go fuck himself!
:lol:

Добавлено в 22:39 / Предыдущее сообщение было написано в 22:37

В назву теми ще б додати варіант із умлаутом.
 
Загалом хочеться сказати, що це, напевно, найістеричніша пе-група, яка за цим компонентом залишає позаду навіть своїх близьких колег із "Білого дому". Знайомий з незначною частиною творчості, відмітив для себе особливо записи 1998 та 1999 років (останній навіть більше), на яких нам пропонують приміряти на себе шкуру маньяка-вбивці.
Последнюю неделю крепко засел за дискографию SJ - и был приятно удивлен. Когда-то давно я брался слушать ранний Вайтхаус и довольно быстро подрастерял энтузиазм - показалось довольно наивной музыкой, шумом ради шума. У SJ я сразу прошел мимо наиболее культового "We Spit On Their Graves" (10 кассет - это все-таки не хуй собачий), а пошел сразу к упомянутым тобой релизам. Выбор оказался удачным. "Victim as a Beauty" мне тоже чуть больше понравился, что не отменяет того факта, что связка 98-99 - лучшая в дискографии SJ. Несмотря на откровенно провокативный концепт, музыка сделана довольно изобретательно - особенно порадовали резкие перепады и скачки звука; метафорически я бы описал это так: будто лирический (смешно звучит в контексте направления :rofl:) герой Томпкинса - напомню, сумасшедший озверевший маньяк-насильник - уже загнал тебя в темный угол и делает резкие выпады ножом, ни на секунду не затыкая свой грязный рот, срываясь то на рев, то на мерзкий писк. Ошеломляющий эффект, если слушать в наушниках. Кстати, возможно, наиболее лучшим образом эти строки характеризует стартовый трэк с чуть более позднего (и, на мой взгляд, менее удачного) релиза "This is the Truth" под названием "Born Again".

Воодушевленно я начал двигаться дальше по дискографии, и тут наступило некоторое разочарование. Альбомы выходили довольно разными, разве что пик своей экстремальности SJ действительно прошли в конце тысячелетия. Нашлось место и дрон-эмбиентной работе (не лишенной, впрочем, фирменной Томкинсовой истерии) - "Fall of Nature", и спокен-ворду с копошащимся фоном ("Blue Rabbit" и вышедший в этом году "The Muse" - обе работы, по-моему, неудачные). Отдельно хочется отметить вышедший в 2008-ом на Cold Spring "Pigdaddy", сразу привлекающий внимание омерзительной обложкой. Визуальное оформление абсолютно соответствует содержанию - альбом, может быть, не столь лют, как золотая классика SJ, но отъявленно-омерзителен, с каким-то плавающим гнилостным звуком, с зажевыванием пленки, сэмплированным то ли рыганием, то ли искаженным кваканьем лягушки. Что касается атмосферы, то, видимо, лирическим героем здесь является уже хорошо знакомый нам, но значительно постаревший маньяк. Интуитивно ощущается, будто он прикован к месту, скорее всего, он "овощ" что не мешает ему изрыгать омерзительные старческие визги и похотливо плеваться желчью. Напоминает омерзительно разжиревшего персонажа из "Таксидермии". В общем, максимально мерзкая работа, а значит, SJ достигли успеха.

Что касается работ этого года - а их действительно вышло целых 3 - то меня они не слишком порадовали. Про "The Muse" уже написал, "Masks", несмотря на многообещающую обложку оказался чем-то, куда больше смахивающим на классические работы Brighter Death Now (причем заведомо слабее), и только выложенной мною "Offal" представляет значительный интерес ввиду вернувшейся экстремальности. Много шумят, много надрывно и истерично говорят. Думаю, ознакомиться - для плохого настроения - не помешает.

Добавлено в 01:34 / Предыдущее сообщение было написано в 01:30

К слову, сейчас решил послушать Bodychoke - нойз-роковое переложение SJ. Музыка неплоха и действительно очень шумовая, а вот вокалу, на мой вкус, несколько не хватает экспрессии. Впрочем, в лучших песнях - как, к примеру, "Hook" с дебютного альбома - когда вокал начинает захлебываться и злобно спотыкаться - сразу припоминаются лучшие деньки родительской формации. Буду слушать дальше.
 
У SJ я сразу прошел мимо наиболее культового "We Spit On Their Graves" (10 кассет - это все-таки не хуй собачий)
Я послухав поки одну касету з десяти і можу сказати, що це все ж варто почути. Якщо дебютний "Campaign" мало чим вразив і є скоріше історичним артефактом, то "WSOTG" радикальніший: дуже хворий і брудний, звук звісно не рівня роботам кінця 98-99 років, але в цьому лофайному болоті відчувається певний шарм. Для 82-го року це таки серйозний адок, беручи до уваги ще й провокативність назви проекту (Пітера Саткліффа тільки рік, як засадили на нари). Не знаю, як піде ознайомлення з іншими касетами, але ентузіазм тільки зріс після першої.
метафорически я бы описал это так: будто лирический (смешно звучит в контексте направления ) герой Томпкинса - напомню, сумасшедший озверевший маньяк-насильник - уже загнал тебя в темный угол и делает резкие выпады ножом, ни на секунду не затыкая свой грязный рот, срываясь то на рев, то на мерзкий писк.
Ось тут цікавий момент. Якщо більш ранні роботи відводять слухачу скоріше споглядальну роль, то на зв'язці 98-99 SJ пішли далі, залишаючи більше місця для інтерактивності тому, хто слухає. Я чомусь подумав, що приміряти треба костюм маньяка: "жертва 1 - ножем", "жертва 2 - брутальною силою" і т.д., щось ніби щоденника, в якому фіксується скоєне або ж викладається план дій. І потім "жертва як краса і чітко викладена хронологія подій". Хоча звісно можна відчути себе і цією самою жертвою, і ще не ясно, що з цього огидніше і страшніше.
К слову, сейчас решил послушать Bodychoke - нойз-роковое переложение SJ.
Теж націлився, цікаво, що у Томкінса вийшло на ниві поп-музики. Відгуки скрізь обнадіюючі.

Добавлено в 02:30 / Предыдущее сообщение было написано в 02:21

Ще відмічу окремі фразочки на альбомах, які внаслідок специфічної манери подачі і змісту западають в пам'ять і певною мірою навіть веселять. По типу "GET ON THE FUCKING TABLE!" або "COME ON CUNT SHOW ME YOUR FUCKING TITTIES!"
 
Я послухав поки одну касету з десяти і можу сказати, що це все ж варто почути. Якщо дебютний "Campaign" мало чим вразив і є скоріше історичним артефактом, то "WSOTG" радикальніший: дуже хворий і брудний, звук звісно не рівня роботам кінця 98-99 років, але в цьому лофайному болоті відчувається певний шарм. Для 82-го року це таки серйозний адок, беручи до уваги ще й провокативність назви проекту (Пітера Саткліффа тільки рік, як засадили на нари). Не знаю, як піде ознайомлення з іншими касетами, але ентузіазм тільки зріс після першої.
Ладно, раз такое дело - может, и доберусь когда-нибудь :agree:
Якщо більш ранні роботи відводять слухачу скоріше споглядальну роль, то на зв'язці 98-99 SJ пішли далі, залишаючи більше місця для інтерактивності тому, хто слухає. Я чомусь подумав, що приміряти треба костюм маньяка: "жертва 1 - ножем", "жертва 2 - брутальною силою" і т.д., щось ніби щоденника, в якому фіксується скоєне або ж викладається план дій. І потім "жертва як краса і чітко викладена хронологія подій". Хоча звісно можна відчути себе і цією самою жертвою, і ще не ясно, що з цього огидніше і страшніше.
Действительно, любопытно. Я, безусловно, воспринимаю маньяческую эстетику этой связки релизов (в этом смысле мне кажется крайне удачными названия альбомов). И тем интереснее (не задумывался об этом до твоего сообщения), что сам экстремистский характер музыки SJ позволяет примерить на себя личину как экзекутора, так и жертвы.
Ще відмічу окремі фразочки на альбомах, які внаслідок специфічної манери подачі і змісту западають в пам'ять і певною мірою навіть веселять. По типу "GET ON THE FUCKING TABLE!" або "COME ON CUNT SHOW ME YOUR FUCKING TITTIES!"
Мне еще "нравится" "IT'S NOT SUPPOSED TO TASTE NICE, IT'S JUST BEEN IN YOUR FUCKIN' ARSE". Вообще тут недавно в топике про фильмы ужасов вспоминали фильмы Кроненберга, излюбленной темой которого является мутация человеческой психики и мировосприятия в результате воздействия каких-то факторов. В частности, в "Видеодроме" это брутальные реалити-шоу на ТВ и сексуальные перверсии. Интересно, как далеко мы зашли, если музыка SJ вызывает [пускай и с оговорками] удовольствие, (анти-)эстетическая концепция - интерес, а такие вот фразы - смех (причем на RYM многие отмечают этот момент, причем и в положительных отзывах, и в негативных). Не нашел однозначного ответа на этот вопрос, но, думаю, к творчеству SJ еще буду возвращаться, а значит - мутации необратимы :smile::sad:

Да, кстати, хотел прояснить вопрос: мы тут вскользь упоминали Whitehouse. Как они смотрятся в сравнении с сабжем? Думаю попытаться переосмыслить творчество.
 
Интересно, как далеко мы зашли, если музыка SJ вызывает [пускай и с оговорками] удовольствие, (анти-)эстетическая концепция - интерес, а такие вот фразы - смех (причем на RYM многие отмечают этот момент, причем и в положительных отзывах, и в негативных).
Ага, прямо кружок серійників-початківців :smile: Не думаю, що інтерес до таких типів мистецтва є чимось надзвичайним. Всі люблять полоскотати собі нерви, викликати приплив адреналіну. Просто комусь достатньо "Каннібал Корпсу" і зомбі-хоррорів, словом чогось безпечного, без крайнощів, а в когось планка сприйняття екстремальності вища, от і все. Ну це я так себе заспокоюю)
Да, кстати, хотел прояснить вопрос: мы тут вскользь упоминали Whitehouse. Как они смотрятся в сравнении с сабжем? Думаю попытаться переосмыслить творчество.
Я б радив альбоми двохтисячних, особливо "Bird Seed" та "Racket", з раннього щось нічого особливо в пам'яті не відклалося, хіба коллаба з NWW "150 Murderous Passions".
 
Я тут намагаюся приручити монстра. Вчора вдруге дослухав легендарний бокс-сет "We Spit on Their Graves". Паралельно також пройшовся по дискографіях Incapacitants та Bizarre Uproar і можу сказати, що SJ на їх фоні виглядають дуже пристойно. А це, на секунду, — 1982 рік. WSOTG по суті є підсумком здобутків ранньої силової електроніки. Кульмінаційна точка. Багато матеріалу тоді ж випускали, приміром, Whitehouse та Mauthausen Orchestra. Творчість П'єрпаоло Зоппо теж пізніше виходитиме у вигляді багатодискових бокс-сетів, але WSOTG задумувався у вигляді десятикасетного формату з самого початку. Кевін Томкінс та Пол Тейлор валяють в багні і нашпиговують мерзотою слуховий апарат піддослідного десь протягом восьми годин. Кожна сторона окремо взятої касети присвячена окремій жертві британського серійного вбивці Пітера Саткліффа, причому жертвам тут ніхто не виражає співчуття, тільки цинічна насмішка і всепоглинаюча ненависть. Матеріал на касетах досить одноманітний, звукорежисура на нульовому рівні, відчуття, ніби з колонок виривається суцільний потік лайна, в назвах треків не обійшли здається ні один різновид сексуальних девіацій: тут і педофілія, і копрофагія, і збудження через катування та вбивство жертви. Словом, повний комплект хворих фантазій з уяви особливо схибленого маньяка. Попри все це слухати WSOTG чомусь не набридає. Добре збалансований курс очищення мізків і сублімація негативу вийшли. Для творців цього пекельного місива, судячи з усього, теж, оскільки після WSOTG група замовкла аж на 12 років.

Апогей бокс-сету — заключна композиція на дев'ятому диску: "Ten Hours (For Paul Corrigan"). На ютубі цих 25 хвилин, на жаль, немає. Натомість загальне враження можна сформувати, наприклад, на підставі цього.

https://www.youtube.com/watch?v=Eoy9wCKlNAE
 
Back
Top