прикинув так - виходить, що уже більше п'яти років слухаю Тіамат. по-своєму люблю більшість матеріалу з періоду 1992-2003 років.
Clouds, правда, свого часу перестав слухати суто через ідеологічну причину - не подобаються в текстах аж такі прямі звертання до сатанізму. хоча, визнаю - є місцями дуже вдалі музичні ходи.
Wildhoney - це те, до чого я довго йшов, аби повністю зрозуміти. бо спочатку подобвлися тільки окремі пісні, але коли часто почав натикатися на схвальні відгуки щодо цього альбому від поважних людей (у т.ч. - клавішника Найтвіш, яких тоді дуже слухав :lol

- цілеспрямовано заслухав, і в'їхав до кінця. не один раз відчував рятівний катарсис, повністю пройшовши від темних і болючих перших пісень до прогресивно-психоделійної Pocket-size Sun.
A Deeper Kind of Slumber був для мене першим прослуханим альбомом групи. пам'ятаю, як під пісню Teonanacatl перші рази занурювався у справжній транс. а чого тільки варта епічна Cold Seed! не знаю, може таки тут більше суб'єктивних факторів, але я дуже люблю цей альбом. такий собі меланхолійний пінкфлойд-метал (до речі, щодо фрази про переосмислення Депеш Мод, то сам Едлюнд завжди називав себе фаном Пінк Флойду - і саме звідси ростуть ноги в електронних психоделійних експериментах).
Skeleton Skeletron не назвав би сильним альбомом від щирого серця (принаймні, попередній - набагато сильніший), але все одно в ньому є речі, які чіпляють. наприклад,
Best Friend Money Can Buy мене завжди розчулює - дуже життєво так, перекликається з особистими глюками.
Judas Christ і
Prey якось сприймаються як дві частини одного цілого. я їх разом і десь слухав, коли скачав - уже після всіх інших. такий-собі полегшений варіант Скелетрона, простенький, чим і підкуповує місцями. тепер я рідко слухаю їх, але згадую завжди тепло.
Too Far Gone (хто скаже, що пісня не красива - просто бездушна істота :in_love

люблю грати під гітару, а за
Wings Of Heaven можу пробачити всі слабші пісні Прея.
а от
Amanethes я не можу пробачити Тіамату. це було зовсім не те, чого я чекав. із радістю проковтнув би черговий альбом ковбойських пісень, чи електронщину, але ці страшні вокали з бласт-бітами - уже занадто. перша 100% непереконлива річ у групи за весь час існування. якщо буде ще новий альбом, і він матиме хоч щось від Аманет - я поставлю на Едлюнді остаточного хреста.
отакий собі флешбек по одній із улюблених команд :smile: