1 - Палаючий...
Вогонь палаючий жахом крізь коло і п'ять кутів -
Шлях Персефони, княгині оплоту останніх полишених демонів Салему.
Шинкуючи горло Світлом Здійнятого Смерда від вуха до вуха,
Боженька вийняв із нього кожного з нас і назвав синами своїма.
Дав очі, хоч і залишив сліпими. Дав вуха, хоч і залишив глухими.
Коли ковтаєш слину -
Вчорашня їжа відрижкою втопає у повітрі.
Простим танком гниючої людини стинаєшся між рогом та копитом.
2 - В будинку зоряних вітрів
В будинку зоряних вітрів,
Синів апостолів руїни,
Свинячий рохкіт гомонів,
Стогнав відлуннями німими.
Крихтів, вливався у забій,
Ковтав лайно, що сам полишив.
Тримав в зубах солодкий гній,
Йому дарований Всевишнім.
Наче сон - у вогні старий млин...
Запалав від сльози Прометея.
В будинку зоряних вітрів,
Серед скрижалів благоденних,
Страждав, тинявся наче звір,
Вогнем безодні полонений.
Падала зірка із неба в долоні,
Льодом отрути зкисала в ефірі.
3 - Білі вогні Хаунебу
Білі вогні нового світу,
Холодні вогні на чорному небі.
Тисячі душ на заклання запрошені,
Кожна вогнем обернута в страх.
Хаунебу... Хаунебу...
Смерті крила несуть до пітьми.
Хаунебу... Хаунебу...
Первісний страх.
4 - Хрест (на вірші Осипа Маковея)
І тут у горах хрест! От край проклятий!
Куди не глянеш, Бог на хресті розп'ятий.
Знання нема, а крізь безодня віри.
Споганюють святе лице природи
Страшним кінцем Христової пригоди.
Самі ж ідуть чортівськими шляхами —
Звірюки від колиски аж до ями!
Землею гомонять пісні воскресні,
А люди ждуть на ласощі небесні.
І всюди рабських шибениць без міри.
О, Христе, глянь: ті Юди та Пілати
Від Тебе ждуть небесної заплати!
5 - Содом
Ковтаючи спокій полону загорнутих мороком ніг
О дві години, лише в дві години над сконом заблудлого світу.
Содом... Гоморра...
Гори... Топись...
Згасле людство - лиш вежа з очима.
Сьогодні зхолоне, камінням застигне.
Згасле людство у хмарах далеких
Повільно в пісок загорне своє сім'я.
У гойдалці синього сонця відлунням зажевріє крик
Лише на мить... І звіряницею впаде до згинувшого скиту.
6 - Єдине, що сповнює шлунок
У шкірі й на дні не знайти той Везувій,
Що променем згубним розчавив ці скелі.
Без жалю й без надії - механічний світ,
Постійний розбрат і нори, кістьми зруйновані, як черви.
Я волів би не злитись у стогін, чи волати про поміч.
Без жалю й без надії - механічний світ.
Розірвати безодню - єдине, що сповнює шлунок.
Черево світу - батьківська пам'ять.
Хрест на горі палав до світанку...
7 - Блуд
Лиш попід гіллям смерек
В криницях чистих сніг гортає вереск
Сотен заложних мерців.
Блуд...
Най вітер луна по вустах,
Ніж круком блуд впаде в відчинену світлицю.
8 - Вузли із шнурів і щілин (на вірші Юрія Тарнавського)
Немає Бога, як
немає причини плакати
чи сміятися, усе
відбувається так, як
могло б не відбуватися, усе
існує так, як могло б не
існувати.
Немає Бога, як
немає причини плакати
чи сміятися.
Порожнечу можна
назвати антиречовиною, предмети —
антидірами.
9 - Сповна нажерся вже я іменем твоїм
Сповна нажерся вже я іменем твоїм.
Скорботи зламані щелепи
Гниллям зтікаючі крізь нігті -
Одне твоє ім'я, хоч тисячі я чув.
Безжалісна симфонія життя,
щоб підпирати ним нові могильні плити.
Сповна нажерся вже я іменем твоїм.
Чи чорт, чи Бог - дрантя жидівське й тільки.
В нестерпних муках я піднявшись із колін
холодний бруд земний ковтав, щоб встати знову.
Вогняний янгол, месник згинувших в пітьмі
Новою зіркою злетить в небесні кручі.
Впаде шматками в хаос херувім -
На сміх усім.
10 - Герої ГОА
Може той спів не лунав звідусіль -
А лиш соколом збитим впав долілиць,
Розгорнув свої крила і зхаркнув затхлу кров,
Що крізь землі родючі зтекла до криниць.
Пийте, жріть закислу гниль,
Братами звіться, чортом прокажені.
Звитяги стяг загублено блищить
В руках пияк й червоних навіжених.
Бий, ламай, трощи, громи, вбивай!
11 - Свято Вогню
Свято вогню. Палають крихти в горлі жебратиння,
Прийнявшого, й не давшого взамін.
Хрестом розсічені зіниці, накриті попілом, занурені у пащу.
Сьгодні свято - гаркавий цар чекає на уклін.
Крізь очі бачу, що тиша відродилась у безодню.
Слиною давляться, ковтають терпку сповідь,
Забувши про звитягу, гідність, честь
Ковтають терпку сповідь.
У чорнім злитті невгамовного болю
Ковтають терпку сповідь.