Клей.МО "Не рекомендуется к просмотру детям..."
Виступлю як мораліст і толєраст: чим мене нерідко дратує сучасне мистецтво, зокрема, музика - це тим, що йому абсолютно байдуже, що воно несе і чим воно наповнене, головне у ньому те, що це "Я, блядь, так виражаюсь, Я це написав, а кому не подобається - ідіть на хуй!" Звичайно, таке безвідповідальне мистецтво може нести ті "безвідповідальні" цінності, які панують у суспільстві.
В даному випадку здається, що усвідомлення зовні свого "меседжу" не входить у плани сабжу. Інакше здорові дядьки могли б і подумати, що їхньою чи не основною аудиторією слухачів є підлітки, які даний кліп без сумнівів переглянуть і "закотують" (тим більше, зважаючи на такі застереження спочатку та шокуючі кадри). "Тексты о борьбе человека с внешним и внутренним миром на украинском и русском языке переживает и пишет"
Не виключення здається і Клей.МО - тільки от сутність такої боротьби для мене особисто є абсолютно незрозумілою. Навіть якщо глибоко розглянути боротьбу як сутність життя, то імхо це "боротьба за відсутність боротьби". А тут я бачу лише "боротьбу заради боротьби", в яку не треба навіть вдумуватись, бо це лише концепція, пост-модерністський лозунг. Це що стосується зовнішнього - боротьба людини зі своїм внутрішнім світом для мене звучить як нон-сенс. Справжнього себе перемогти неможливо, бо одночасно зазнаєш і поразки. "Дебилы, кретины, тупые устройства"
"Мы все безнадежно больные. Все до одного"
"Люди, я вас презираю. Люди, я вас ненавижу"
Безумовним тут приймається те, що під "людьми" звичайно ж маються на увазі "інші" (ті, жорстокі, цинічні, політикани, звірі з відео-вставок), тобто слухач разом з гуртом знаходиться по інший бік у ролі суддів.. Інакше я просто не розумію, нашо мені слухати знову і знову крики людини про те, як вона мене ненавидить та зневажає та ще й обзиває різними словами? Одним словом, уся ця естетика або знову ж таки є чисто "концетуальною" ("сценічний образ"), тобто нещирою. Або ж вона є дійсно щирою, але просто по-підлітковому примітивною.
